Біль, який стає силою. Як живе Печенізька громада під цілодобовим вогнем
Сьогодні назви селищ Харківщини звучать у новинах поруч із фронтовими зведеннями. Печеніги — громада, що стала одним із символів української витривалості.
Про те, як живуть люди під постійними атаками, як виживає аграрний бізнес та чим дихає прифронтове самоврядування, у програмі «Голос громади» Харківського пресклубу журналісту Олександру Швецю розповів Олександр Гусаров, начальник Печенізької селищної військової адміністрації.
«Немає дня, щоб БПЛА не поцілив у мирну хату…»
Ефір відбувся на важкому тлі. Напередодні російські війська знову атакували Печеніги безпілотниками «Герань».
Результат — понівечені долі: 70-річна жінка опинилася в лікарні з пораненнями, ще двоє мешканців пережили гостру реакцію на стрес. Побиті будинки, спалені авто, зруйновані надії на спокійну ніч.
– Ворожі безпілотники літають над нами 24/7, — каже Олександр Гусаров.
— Це і розвідники, і дрони-камікадзе.
Останній місяць став особливо важким: немає дня, щоб БПЛА не поцілив у мирну хату.
Але наші фахівці працюють безпосередньо з людьми. Ми фіксуємо кожне пошкодження, допомагаємо з документами і супроводжуємо кожну родину. У нас ніхто не залишається сам на сам із бідою.
Печенізька громада допомагає фронту
В 2025 році з бюджету територіальної громади на оборону і безпеку було виділено більш 8 мільйонів гривень.
Також запроваджено новий вид грошової допомоги в розмірі 50 тисяч гривень для осіб, які уклали контракт.
Окрім того, колективом Печенізької селищної військової адміністрації та Печенізької селищної ради зібрано власні кошти та придбано 2 інверторні генератори для одного із підрозділів ЗСУ, в якому військовослужбовці з Печенізької громади захищають Україну на одному із найскладніших напрямків.
Аграрії під прицілом
Печенізька земля завжди славилася своїми господарями, але зараз ворог цілеспрямовано нищить аграрний потенціал. Олександр Гусаров з болем констатує: окупанти б'ють по техніці, складах із добривами та паливом, намагаючись зірвати весняно-польові роботи.
Наші люди неймовірно стійкі. Попри все, посівна розпочалася. Але аграріям на прифронтових територіях критично потрібна підтримка держави: страхування ризиків, прямі виплати, пільгові умови. Без цього вижити надзвичайно важко.
— наголошує очільник громади.
Окремою проблемою стали уламки збитих дронів на полях.
Минулорічне розмінування було лише першим етапом; сьогодні кожен вихід у поле — це ризик натрапити на смертоносну «знахідку». Керівник адміністрації вкотре закликає: бачите підозрілий об'єкт — не чіпайте, телефонуйте 101 або 102.
Дамба та «План стійкості»
Печенізька дамба — об’єкт стратегічний не лише для громади, а й для всього Харкова.
Три місяці тому ворог знову намагався зруйнувати плотину ракетним ударом. Психологічний тиск на мешканців величезний, але, як зазначає Гусаров, він марний.
Український народ воює вже понад десять років, і залякати тих, хто бачив війну з 2014-го, неможливо.
Оптимізму додає державна підтримка: віцепрем’єрка Юлія Свириденко повідомила про виділення майже 3 млрд грн на підготовку Харківщини до наступної зими. Ці кошти підуть на захист критичної інфраструктури, енергетику та водопостачання — те, що дозволить вистояти в люті морози.
Громада — це люди:
100 мільйонів допомоги та «Пліч-о-пліч»
Попри близькість фронту, Печеніги стають надійним прихистком. Сьогодні тут проживає майже 1300 переселенців, чимало з яких — із вщент зруйнованого Вовчанська.
Найбільший виклик — житло. Громада готова реконструювати старі будівлі під гуртожитки, але чекає на відповідні державні програми.
Вражають і цифри залученої допомоги: упродовж 2025 року Печенізька СВА залучила гуманітарних коштів та ресурсів на суму майже 100 мільйонів гривень. Це техніка, будматеріали, обладнання для водогонів та багато іншого.
Завдяки президентській ініціативі «Пліч-о-пліч» Печеніги знайшли побратимів: Вапнярську громаду на Вінниччині, Хорольську на Полтавщині, Коцюбинську на Київщині та Вільховецьку на Закарпатті. Громади тилу допомагають форпостам, створюючи єдину мережу української солідарності.
«Ми не просто просимо, ми ділимося досвідом незламності», — каже Гусаров.
Кадровий голод та вірність обов'язку
Найбільш вразливе місце сьогодні — медицина. Матеріальна база є, але катастрофічно не вистачає лікарів.
Наші медики — герої, — каже Олександр Гусаров. — Працюють люди глибокого пенсійного віку, вони йдуть із життя прямо на посту. Я безмежно вдячний їм, але молодь за ними не стоїть. Створити умови для роботи я можу, але „кувати“ кадри — ні.
…На запитання про професійне вигорання Олександр Гусаров відповідає чесно й по-чоловічому:
Втомився — йди, а можеш працювати — працюй. Поки триває війна, я залишаюся на своєму посту. Буду працювати заради громади, заради Збройних Сил, заради нашої спільної Перемоги.
Ці слова начальника Печенізької селищної військової адміністрації — найкращий підсумок того, як сьогодні живе українська громада: у стресі, під обстрілами, але з чітким планом на майбутнє та непохитною вірою у власну землю.
Дивіться наш ефір: https://www.youtube.com/live/_iWqiR81wDM?si=GeJeF-zcQ4euRDwp
Джерело інформації - https://gromada.group/news/statti/bil-yakij-staye-siloyu-yak-zhive-pechenizka-gromada-pid-cilodobovim-vognem?fbclid=IwY2xjawRpxcJleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEe517ss-UXj7ef9RiXZHOvhAsn3HBnBsAXLYXWSiUdrWVAGTjhBAxxPnANSpQ_aem_71mb1yFzNO_weX5NT9vGWQ
